ќ Ќ “ – ј ћ ≤ ‘ »

 

 

 

√анн≥, кумов≥  ост¤нтинов≥,

побратимов≥ ћикол≥

 

 

 

†††††††††††††††††††††† ” д а в а н ††† м у з и ч н 円††† л и ц е д ≥ й с т в о

 

з моњми памТ¤ттю та у¤вою;

 

з безсонн¤м, супроводжуваним дзв≥нким ≥ монотонним

звуком Ц ≥мов≥рно, що десь ≥з погано закритого крана

крапле вода;

 

з непевними, але в≥чними категор≥¤ми, ¤кими оперували

до мене та й п≥сл¤ мене послуговуватимутьс¤;

 

з≥ —трахом моњм перед чимось невиразним ≥ Ќад≥Їю на бозна й що.

 

 

 

 

Ќ а†† а в а н с ц е н ≥

 

√ромад¤ни електричн≥ л≥хтар≥,

н≥чний метелик моЇњ св≥чки

прилет≥в на ваше с¤йво;

¤кщо до зак≥нченн¤ цього фарсу

в≥н обпалить соб≥ крила,

зола образи не встигне впасти

на син≥ шиби двох моњх очей Ц

фотонний в≥тер з сонц¤

помчить золу на ту долину,

де й дотепер б≥лесеньке хлопТ¤тко

р¤беньке в≥тр¤ пасе.

 

ј все ж бо, громад¤ни л≥хтар≥,

коли ви ще др≥мали в ≈д≥сонов≥й колисц≥,

моЇњ св≥чки метелик оп≥вн≥чний

тримав над вами калинову соп≥лку;

з њњ малесенького ока

по крапл≥ крапл¤ падали в колиску,

аби гойдалось-снилось-прокидалось;

соп≥лка та полишилась у хлопчика Ц

≥ дос≥ в≥н на т≥й долин≥

р¤беньке в≥тр¤ пасе.

 

ћ≥ж тим дит¤м ≥ мною Ц м≥фи

з вустами —≥з≥фа, јтланта:

Дѕронеси оцей кам≥нь, потримай небо, Ц

ми в≥дпочинемо, сходим за ¤блукомФ;

не повертаютьс¤ Ц ≥нш≥ однак приход¤ть.

Дѕринес≥ть, Ц кажу, Ц кам≥нь, потримайте небо Ц

хай в≥дпочину, сходжу за ¤блуком.Ф

 

 

 

 

 

ј н д а н т е

 

м≥ж далеким вогнем ≥ нами

сн≥гове поле

рушаймо в зворотному напр¤мку

зайдемо по дороз≥ Ц до людей

скажемо що на св≥т≥ Ї поле

котре чекаЇ зерна

не посп≥шаймо навпрошки

зайдемо до д≥вчат скажемо

на св≥т≥ Ї поле

що його зас≥ють люди

≥ в ньому прокинутьс¤ волошки

не посп≥шаймо люб≥ моњ навпрошки

зайд≥мо до хлопц≥в

скажемо на св≥т≥ марнуЇ поле

але його певно зас≥ють люди

а вже там ≥ волошки цв≥стимуть

≥ оч≥ д≥воч≥ злет¤тьс¤ мов бджоли

до них зус≥б≥ч

не посп≥шаймо

зайд≥мо до смерт≥†

в≥дкриймос¤ њй вже на св≥т≥ Ї поле

хай не квапитьс¤ з дому

усе хай ретельно ¤к сл≥д наготуЇ

гарненько поспить

тод≥ аж побачим вогонь

а моТ й не побачимо

коли вийдем на м≥сце спод≥ване

очима налитими сонцем ≥ в≥дчаЇм

запалим Тдне одного Ц

хай рушать на нас

правдивим навк≥льним шл¤хом

 

 

 

 

 

Ќ а т ¤ к а ю ч и

 

¬≥кно, у котр≥м ви бачите з≥рку,

не називаймо з≥ркою;

що називаЇмо п≥снею, Ц мабуть, не п≥сн¤ Ц

лише в≥кно в п≥сню;

мене мною, себе собою не називайте Ц

лише в≥кном, в≥кном,

з шибками, що зайшлис¤ парою, Ц

зимн≥ бо гост≥ знадвору.

 

 

 

 

 

— т р е т т о

 

хмара стр≥л летить по небу

люди з≥бралис¤ на площ≥

сперечаютьс¤ котра куди впаде

робл¤ть ставки на стр≥ли†

спостер≥гають кожен за своЇю

м≥н≥стри брюнети ≥ астрономи

мов заклинанн¤ повторюють подумки

упади упади не на мене

кожен за своЇю стежать

 

о ¤ка гарна хмара стр≥л

¤кий стр≥мкий њх пол≥т

знаю одна упаде м≥ж дин≥

≥нша Ц на синицю

на ж≥нку

та й на мене

вже не можу в≥двести очей

¤кий рух ¤кий рух

 

 

 

 

 

« а п р о с и н и

 

«апрошую вас, моњ люб≥, у гост≥

до свого села.

 

ћи вас посадимо за гор≥ховий ст≥л,

кр≥зь ¤кий загледите

благаюч≥ оч≥ голодноњ к≥шки дол≥;

почастуЇмо вишневою наливкою, Ц

ви кр≥зь келих смакуватимете

червоними вустами ж≥нки

за столом навпроти;

подамо вам прозору,

мовби сонц¤ шмат, пал¤ницю Ц

кожна кул¤ кр≥зь нењ в земл≥,

¤к на долон≥;

почастуЇмо анекдотом, наче льодинкою,

кр≥зь ¤ку ви п≥дгл¤нете,

задл¤ чого кума кумов≥ казала :

Ђ≤ чого ¤ вас так боюс¤, куме?ї

 

„ерез ст≥ни прозорих хат

милуватиметесь моњми прозорими,

¤к бризки шибок,

земл¤ками.

 р≥зь прозору стелю

м≥р≥ади золотих замкових щ≥лин

в≥дкриютьс¤ дл¤ допитливих.

 

ўе зведу ≥з д≥вчатами вас:

њхн≥ слова Ц намистини прозор≥,

а безодн≥ вам руки прост¤гнуть

≥з лукавих д≥вочих очей,

золот≥ ланцюги задзвен¤ть на руках,

вибухне обр≥й ц≥лунком н≥чним Ц

≥ вт≥кайте до смерт≥ спок≥йно ≥ трудно.

 

«апрошую вас до села, що збудую.

ј¤кже.

 

 

 

 

¬ а р ≥ а ц ≥ ¤

 

коли це не схоже на слова

назов≥ть його днем

коли це не схоже на день

назов≥ть його н≥ччю

а чи дайте ≥мТ¤ в≥кна

або нареч≥ть променем

що ваше люстерко його не зловило

..............

лиш не виймайте чужинц¤м очей

 

 

 

 

 

†††††††††††††† ѕ ≥ л ≥ г р и м

 

¬они мали палаци св≥тогл¤д≥в,

мен≥ щедро жбурл¤ли

¤блука запашних сп≥вчутт≥в,

але њхн≥ ж≥нки, податлив≥ш≥ за воду, Ц

заради д≥тей проростають

на камен≥, на чорнозем≥ Ц

випливали хустинками сн≥жними

з в≥кон розк≥шних палац≥в:

хот≥ли ус≥ на св≥т≥

прорости на моЇму пол≥,

а поле моЇ Ц де стою,

хот≥ли заклично в≥тати

хустинками б≥лими

з в≥кон дом≥вки моЇњ

завжди ≥нших Ц

але ж мр≥ю про житло маю,

¤к св≥чку на в≥тр≥.

 

Ћовити, ловити

хустинок метелики,

пускати њх межи кульбаби.

 

 

 

 

 

†††††††††††††† п о к  а†† п о к о

 

понад зеленою раною серпн¤

з обвугленою шк≥рою х≥дник≥в

виразками тверезих людей

ср≥бний жайворон

на ср≥бну хмарку

несе на н≥жц≥ ср≥бну вавку

.............

рана шукаЇ рану

рана вт≥каЇ в≥д рани

 

 

 

 

 

†††††††††††††† “ р а в а

 

Д“ату, куди зникають кв≥тки?Ф

Д√арн≥, доню, стають метеликами,

поган≥ Ц травою.Ф

Дј куди под≥нутьс¤ метелики?Ф

Дѕтахами стануть гарн≥,

поган≥ Ц травою.Ф

Дј з птахами дал≥ що буде?Ф

Дѕеретвор¤тьс¤ в зор≥ хорош≥,

поган≥ Ц в траву.Ф

Дј зор≥? ј зор≥?..Ф

Д√арн≥ стануть сонц¤ми,

поган≥ Ц травою.Ф

Дƒл¤ чого ж нам ст≥льки трави, татусю?Ф

Д ор≥вкам, маленька, кор≥вкам.

ј там вже бабус≥ надо¤ть

внучатам на казочку сл≥в.Ф

 

 

 

 

 

†††††††††††††† м а е с т о з  п ≥ а н о

 

ќлексо сн≥г але пробачимо всевидцю

≥ хаос ≥ закон ≥ незбагненн≥сть

руками у боксерських рукавиц¤х

потисн≥ть липнев≥ крило зелене

в≥дл≥таюче

 

хай не шокуЇ вас труна ≥ м≥дн≥ труби

н≥ кв≥ти задорослен≥ в скорботу

лиш поклад≥ть йому люстеречко на губи

в≥н спить це† спочин до в≥дльоту

в ≥р≥й в ≥р≥й

 

мо¤ матус¤ зерно з іанку сипле

вже стелють ложе осокою у човн≥

скаж≥ть ус≥м що в≥н був липнем

≥ човен в≥дштовхн≥ть

 

 

 

 

 

  в ≥ т к а

 

™ така кв≥тка.

 оли починаЇм про нењ мовчати,

ст≥ни припин¤ють в≥чн≥ суперечки,

котра з них перша-друга-трет¤;

вони ж бо лиш цербери,

що стережуть вих≥д з пекла

≥ борон¤ть нас в≥д ненажерливих дор≥г.

 

™ така кв≥тка.

 оли вже л≥таЇм про нењ,

ст≥льц≥ Ц вередлив≥ д≥ти стол≥в Ц

нажахано тиснутьс¤ щ≥чками до скатертин,

ловл¤ть очима крил наших т≥н≥,

¤к розгублен≥ страви в присутност≥ пи¤к≥в.

 

™ така кв≥тка.

ќсь засп≥ваЇм про нењ весн¤нку Ц

наш≥ сльози погас¤ть св≥чки,

електричн≥ лампи;

п≥дн≥мемо врочисто келехи

за ≥ще ненароджених наших д≥тей,

котрим кв≥тка вже щось подаруЇ,

трохи б≥льше за них,

дещо менше за нењ.

 

™ така кв≥тка.

ѓњ пахощ≥ кличуть нас бозна й куди;

несемо паперов≥ букети

≥ намагаЇмось не мовчати про нењ Ц

зд≥ймаЇмо ≥ндульгенц≥њ промов

на завдан≥ та дов≥льн≥ теми,

але Ї така, Ї така, ЇЕ

 

 

 

 

 

†††††††††††††† а д а ж ≥ о

 

≥ду на поклик падаючих крапель

прочин¤ютьс¤ двер≥ ц¤цькован≥

(велика зала велик≥ портрети

саркофаги п≥д ст≥нами

дивуюс¤)

ще одн≥ двер≥

(велика зала велик≥ ваги

лозунги та найчист≥ш≥ знамена†

вибираю)

ще двер≥

(з≥рки)

≥ двер≥ Ц в крапл≥

 

 

 

 

 

†††††††††††††† Ѕ л а з н ≥ - а т е њ с т и

 

„ерви годинник≥в точать наш корабель в≥чност≥,

товщим стаЇ шар порохн¤ви на палуб≥;

тонемо вже Ц недбайливц≥в н≥хто не р¤туЇ,

сам≥ ж бо зн¤ли парус в≥ри у власне безсмерт¤.

јле хапаЇмось за уламки корабл¤

(берегом ход¤ть майстри),

але наш≥ оч≥ скл¤н≥ють в≥дчаЇм,

деревТ¤н≥ють пальц≥

(ход¤ть та й ход¤ть майстри),

застигаючий свинець води

формуЇ наш≥ посмертн≥ маски;

Дбудуйте новий корабель в≥чност≥Ф, Ц

хочемо кричати майстрам,

але застигаючий свинець

формуЇ посмертн≥ маски жахкого крику

нащадкам.

.............

„и здолають вони спокусу,

¤к далек≥ сирени зачнуть њх кликати ?

 

 

 

 

†

і р а ц ≥ о з о

 

ср≥бна карета ≥ кон≥ зритмован≥

рими-дзв≥ночки дорога гуде

добрим господарем славно п≥дкован≥

кон≥ задл¤ людей

 

кон≥ не дик≥ але в≥льн≥

попаски йдуть на водоп≥й

просто кон≥

давн≥

дуж≥

 

 

 

 

 

„ о л о в ≥ ꆆ у†† с п о р т и в н ≥ 솆 к о с т ю м ≥

 

ƒ≥ти ≥ молод≥ д≥ди,

≥ ми Ц середн≥, розгублен≥, просто доросл≥ Ц

ган¤ли мТ¤ча б≥л¤ озера, бавились;

коли повернулись додому,

жовт≥ фотограф≥њ з≥ ст≥н

тихо про щось говорили,

н≥би сам≥ до себе;

з невиразноњ њхньоњ мови

не второпали ми н≥чого.

 

ƒ≥ти ≥ стар≥ вже д≥ди,

≥ ми Ц все ще середн≥, але самовпевнен≥ Ц

ган¤Їмо к≥лька барвистих мТ¤ч≥в

довкола сон¤чного озера, см≥Їмос¤,

кохаЇмос¤ в кущах з чужими ж≥нками;

коли повертаЇмос¤ додому,

жовт≥ фотограф≥њ з≥ ст≥н

все ще говор¤ть, говор¤ть;

майже не чуЇмо њх,

вдаЇмо, що не чуЇмо зовс≥м.

 

—тар≥ д≥ти ≥ ми Ц молод≥ д≥ди Ц

в компан≥њ птах≥в ≥ внук≥в

ган¤тимем зграњ мТ¤ч≥в

нетривких, наче мильн≥ кульки,

довкола отого озера, ось повернемось

≥ фотограф≥њ жовт≥

 

та ган¤ймо, ган¤ймо, ган¤ймо м^Т¤ч≥.

 

 

 

 

 

†††††††††††††† і р а в е

 

очима зл≥таЇ мал¤

несила сп≥ймати ще птаха

навчитис¤ ж л≥тати Ц не буде потреби

стане птахов≥ братом

 

муж≥ ви в змоз≥ зловити птаха

руками що пот≥м в≥дсохнуть

дит¤ повисмикуЇ п≥рТ¤ з крил

≥ птах не злетить

≥ нашим синам не в≥дчинитьс¤ небо

 

 

 

 

 

†††††††††††††† ѕ е р е м о ж ц ≥

 

Ќ≥, пригадай, пригадайЕ

ћов зламан≥ променем шабл≥ над полем,

завз¤тт¤м ≥скрились м^Т¤зи та оч≥ Ц

¤к ми жадали, сл≥пц≥ перемоги!

 

ѕришл≥ть хутч≥й служника,

гей, вина!

 

 

 

 

 

†††††††††††††† р о н д о

 

а коли його музика переповнила

що з-п≥д н≥гт≥в закапали звуки

мовби в≥тер помчали по клав≥шах руки

в≥д людей ≥ дерев до з≥рок ≥ розлуки†

ст≥на зупинила руки

 

перед тим ¤к рушати в дорогу

перел≥чимо клав≥ш≥ в п≥ан≥но

 

до в≥нець до крилець д≥стало небо

виколов оч≥ мостам позад себе

в≥дштовхнулись в≥д плеча колиски

стало високо-високо

нав≥ть р≥чечка памТ¤т≥ що про нього

геть соб≥ висохла

 

 

 

 

 

†††††††††††††† Ѕ а б а†† ќ р и ш к а

 

ДЅабусю† мо¤ ќришко,

бабусю мо¤ вишенько,

дай мен≥ стиглих ¤г≥докФ.

 

Д“а чи ¤ б њх, онучку, ховала Ц

налет≥ли шпаки, поклювали.

ќй шпаки, ой роки, ой чорнесеньк≥.Ф

 

ДЅабусю мо¤ ќришко,

бабусю мо¤ вишенько,

дай листочок тод≥ зелений.Ф

 

Дќй приходили ¤кось тут мал¤ри,

торгували мальованим† маком ≥ мальвами Ц

вони ж кожен листочок мен≥ пожовтили.Ф

 

ДЅабусю мо¤ ќришко,

бабусю мо¤ вишенько,

але дай мен≥ жовтий у спомин.Ф

 

ДЋиш на хвильку сп≥знивс¤, хлопчику, Ц

в≥ддала на гн≥здечко горобчику.Ф

 

ДЅабусю ж мо¤ ќришенько,

що в тоб≥ полишилось в≥д вишеньки?Ф

 

††††††††††††††††††††††† ДЋиш на н≥гтику м≥точка Ц

ген ост≥лечки:

оце ти, що ≥з ¤годи к≥сточка,

та сухеньк≥ г≥лочки.Ф

 

 

 

 

 

†††††††††††††† д о л ь ч е

 

ўовечора, щоосен≥, щослова

зв≥ва хустину з голови твоЇњ,

кохана, в≥тер ≥з-п≥д крил,

¤к≥ ¤ вз¤в соб≥ ≥з казки про ≤кара;

аби ти вигадкам ц≥ни не в≥дала,

напевне, плакала б, а так Ц

рукою гладиш сонце по гол≥вц≥,

береш п≥рТњнку ≥ншою з мойого п≥джака:

ДЌе плачте, Ц мовиш, Ц

жодне з вас

Тдне одного н≥коли не зобидить.Ф

 

 

 

 

 

†††††††††††††† о п п о з и ц ≥ о

 

камТ¤ний м≥шок з дверима оббитими сталлю

кроки вартового по той б≥к

лунко розстр≥люють тишу Ц

погл¤даЇ на бдж≥лку в таЇмне в≥кно

≥ усм≥хаЇтьс¤

 

оч≥ виколюють

ось кладуть њх сушитись на сонце

чи бачиш питають птах≥в Ц

прочин¤Ї неквапно кватирку

горобчика гладить з росою на крилах

 

ти бачиш руками

певн≥ вони

≥ в≥друбують руки

 

ти бачиш ногами

спалахуЇ гадка м≥ж них

нав≥ть протези рубають

 

ти бачиш серцем

≥ хрест Ц навхрест

пломбують дошками груди

 

кладуть у дубову домовину†

≥ глибоко закопують Ц

дивимось в шибку на св≥тлу бджолу

≥ вона усм≥хаЇтьс¤ нам

 

 

 

 

 

††††††††††††††   у л ь м ≥ н а ц ≥ ¤

 

(про мене поговоримо св≥те)

†

Ер¤беньк≥, с≥р≥, жовт≥ кошен¤та

чужих с≥амських та ангорських мр≥й

сумують на сн≥гу червоному призах≥дномуЕ

 

(в≥тре про мене поговоримо)

 

Е¤к домовина повернулась ≥з космосу

в≥дкрили люк Ц було њх троЇ а було

њх матер≥ золою хл≥б солитиЕ

 

(г≥лко поговоримо про мене)

 

Еп≥сл¤ останньоњ кул≥†

обвуглен≥ пальц≥ й чарок не тримали

ск≥льки хрест≥в перекреслило обр≥й

трави ≥ мурах вже й н≥хто й не л≥чивЕ

 

(кв≥тко поговоримо)

 

Ена покут≥ до лави кожух лащитьс¤

калина й колосок з химерного графина

гор≥лку пТють ≥ нею хмел≥ють

щось плаче-каже-плаче мати молодоњ...

 

(поговоримо ж)

 

Епо крапл≥ крапл¤ на потоп гадаЇ

по крапл≥ крапл¤ ритмом д≥м гойдаЇ

топол¤м люл≥ дон¤м люл≥

налет≥ли гул≥-гул≥Е

 

(але в≥чносте)

 

Епо крапл≥ крапл¤ тем≥нь детонуЇ

ось Ц

≥ н≥ч повол≥ вибухаЇ св≥тлом

зелена скл¤нка падаЇ на ковдруЕ

 

 

 

 

Ќ а п е р е д о д н ≥

 

ћаленьке джерело виходить на пор≥г,

до хати кличе р≥чку;

усе руша до виток≥в своњх:

л≥так Ц в руду, пожежа Ц в св≥чку.

†††††

(Ќе згайте моменту,

††††† ¤к у тишу втече все дощенту!)

 

ѕисьмовий ст≥л стаЇ раптово дубом,

ковтають дим злет≥лий димар≥,

б≥леньк≥ льол≥ з шкаралупи

вд¤гають кури у двор≥.

†††††

(Ќе згайте хвилини Ц

††††† т≥каЇ р≥лл¤ у зернину!)

 

¬ертають кул≥ ≥з людей Ц

не втовпл¤тьс¤ в івинт≥вочн≥ в≥конц¤.

≤ вже в мен≥ втаЇмниченн¤ ≥де.

≤ вже земл¤ пром≥нитьс¤ на сонце.

†

 

 

 

††††††††††

†††††††††††††† ѕ о з а†† л а ш т у н к а м и

 

√ромад¤ни електричн≥ л≥хтар≥,

м≥ж ср≥бних струн ваших промен≥в

на чорному гриф≥ реальноњ ноч≥

кволий метелик моЇњ св≥чки

ламаЇ крильц¤ Ц

пастка, пустка.

ƒивна музика Ц не дошукуйтесь лог≥ки,

так лиш у в≥дчањ†

бТЇтьс¤ у с≥т¤х риба†

≥ пальц≥ на струнах ламають.

Їдиний сховок, пор¤тунок Ц спомин,

що поза всим, в≥д всього автономно

б≥лесеньке хлопТ¤тко

на т≥й долин≥

р¤беньке в≥тр¤ пасе.